Пам'ятник Лесю Курбасу

2002 р., пам’ятка мистецтва. У сквері поблизу будинку № 8, на забрукованому майданчику, архітектурне вирішення якого враховує природний нахил скверу, підкреслений двома широкими сходами та напівкруглим у плані парапетом. Неподалік свого часу містився Молодий театр (тепер № 17), яким керував Лесь Курбас. Автори – ск. М. Рапай, арх. В. Дормідонтов. Вис. скульптури – 2,10 м, плінта – 0,12 м, постаменту - 0,88 м.

Курбас Лесь (Олександр-Зенон Степанович; 1887–1937) – актор, режисер, театральний діяч, драматург, перекладач, народний артист Республіки (з 1925). Основоположник українського національного модерного театру. Народився у м. Самбір (тепер Львівська обл.) у родині українських акторів С. і В.Яновичів. Навчався у Віденському (1907–08, 1911) та Львівському (1908– 10) університетах. 1912–14 працював у львівському театрі товариства «Руська бесіда». 1915 заснував трупу «Тернопільські театральні вечори». З 1916 мешкав у Києві, на пропозицію М. Садовського вступив до його трупи. Того ж року за участю групи учнів Музично-драматичної школи ім. М. Лисенка організував Студію молодих акторів, що незабаром прибрала назву Молодий театр (у березні 1919 перейменовано на Перший театр Київської Ради робітничих депутатів, у квітні того ж року об'єднано з Державним драматичним театром і названо Першим театром Української Радянської Республіки ім. Т. Шевченка). Творчою подією були поставлені 1918 Лесем Курбасом драми «У пущі» Лесі Українки, «Підпори громадянства» Г. Ібсена, «Едіп цар» Софокла (перша постановка драми на українській сцені), 1919 – «Шевченківська вистава» (за творами Т. Шевченка), 1920 – Шевченкова поема «Гайдамаки». 1920–21 очолював Київський драматичний театр – «Кийдрамте». Організував і керував театром «Березіль» (1922–23, з 1926 працював у Харкові, з 1935 – Харківський український драматичний театр ім. Т. Шевченка), в якому здійснив експериментальні вистави експресіоністського спрямування «Газ» Г. Кайзера, «Джіммі Гігінс» за Е. Сінклером, створив український філософський театр, оснований на сучасній українській драматургії («Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Маклена Граса» М. Куліша, «Диктатура» І. Микитенка). Поставив фільми «Вендетта», «Макдональд» (обидва – 1924), «Арсенальці («Червоний Арсенал», 1925). Автор книги «Шляхи українського театру і "Березіль"» (1927), багатьох статей з театрознавства. Перекладав драматичні твори з німецької, польської, французької мов, з норвезької – вірш «Березіль», що розкривав символіку назви театру Леся Курбаса. Репресований 1933. На засланні на Соловках створив театр, де поставив п'єси М. Погодіна, О. Сухово-Кобиліна, Б. Шоу, оперу «Демон» А. Рубінштейна. Розстріляний разом з 1111 представниками художньої і духовної еліти «на відзнаку 20-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції» в урочищі Сандормох поблизу Петрозаводська (Карелія), 1957 реабілітований.

Бронзову постать на повний зріст встановлено на сірому гранітному постаменті шестигранної форми, на центральному боці якого прокреслено ім'я митця. Зображено режисера, який сидить у вільній позі на т. зв. віденському стільці, закинувши ногу на ногу. Права рука в артистичному жесті лежить на спинці стільця.

Реалістичну пластику скульптури з детальним відтворенням рис зовнішності та одягу підкреслено просторовою динамічністю композиційного вирішення, що створює виразний переконливий образ. Композиція пам'ятника з чітким силуетом, ретельною деталізацією та камерністю образного звучання відповідає довколишній архітектурній забудові [1016].