Хрещатик, 30/1

Будинок Міністерства лісового господарства УРСР, 1953 (пам’ятка архітектури). На розі з вул. Прорізною, дорівнює висоті суміжного будинку Російського банку для зовнішньої торгівлі (№ 32). Споруджено за проектом архітекторів О. Власова та та О. Заварова на місці зруйнованого 1941 триповерхового прибуткового будинку кін. 19 ст., де на поч. 20 ст. містився кінотеатр "Корсо".

П'ятиповерховий, цегляний, у плані Г-подібний, облицьований світло-вохристими гладенькими й рельєфними керамічними плитками кількох видів і типорозмірів, виготовленими за авторськими шаблонами. Цоколь оброблено грубоколотим гранітом. Перекриття пласкі залізобетонні, дах вальмовий під бляхою. Система розпланування – коридорного типу.

З боку Хрещатика – торговельна зала, яку довгий час займав популярний книжковий магазин «Дружба». Оформлений у своєрідно трактованих формах класичної архітектури. У вирішенні двох чолових фасадів основним архітектурним мотивом є ритмічно розташовані вертикальні групи широких тридільних вікон, які за допомогою опуклого валу із спіралеподібним рослинним орнаментом виділено як стрункі декоративні арки. Між арками під карнизом вписано тондо-розетки. Горизонтальні членування визначаються рельєфними керамічними вставками у підвіконнях другого-п'ятого поверхів, розвиненим вінцевим карнизом з зубцями й орнаментованим кіматієм, парапетом у вигляді балюстради. Завершеність композиції кожного з фасадів досягається встановленням на наріжжях могутніх тричвертєвих колон на всю висоту будівлі, обкладених рельєфною плиткою з мотивом кола. Фасад вздовж вул. Хрещатик не має виступних елементів. Аркове завершення вікон на п'ятому поверсі перегукується з формою вікон прилеглого старого будинку № 32. Інші прорізи прямокутні. Вхід до магазину на першому поверсі з боку Хрещатика розміщено по центру площини фасаду. Вхід у міністерство з боку вул. Прорізної виділено своєрідним за формою виступним трипрогінним портиком з верхнім балконом, що спирається на пілони з коринфськими капітелями. Отвір входу обрамлено пишним рослинним орнаментом, угорі — рельєфним керамічним панно з зображенням рогів достатку. Центральну вісь входу зафіксовано східчастим фронтоном, прикрашеним геральдичним картушем із зображенням сонця.

Вестибюль міністерства прикрашає кесонована стеля з центральною розеткою та дерев'яні, оздоблені різьбленим орнаментом двері. У торговельній залі магазину, розташованій на першому поверсі, основну увагу приділено оформленню стелі, поділеної виступними балками на кесони різного розміру, її периметр обведено декоративним ліпленим поясом. У центрі найбільших з них розміщено ліплені розетки. На пілонах первісно були тондо з барельєфами Ф. Енгельса, К. Маркса та В. Леніна.

Дворовий цегляний фасад має утилітарний характер.

Оригінальна архітектура будинку – яскравий зразок стилістичного напряму 1950-х рр., що отримав назву «прикрашання».

Тепер частину будинку займають приміщення Міністерства палива та енергетики України [1897].

Марія Кадомська, Дмитро Малаков. Мартинівська. Золотохрещатицька. Прорізна. Будинок № 1/30

Сучасний наріжний п’ятиповерховий адміністративний будинок завершено 1952 року за проектом архітектора О. Заварова. Тут містилися різні державні установи, нині – Міністерство енергетики України. Обидва фасади на п’ять віконних осей кожен, обличковано світлою керамічною плиткою, ніби перегукуються з фасадом сусіднього будинку № 32. Рясний декор суспіль вкриває вигадливі архітектурні деталі, котрі радше свідчать про можливості кераміки.

Загальне вирішення характерне для доби так званого «сталінського бароко», до якого вдалися радянські архітектори, відійшовши ще в 40-х роках від засад загальноєвропейського напряму в зодчестві. То був час суцільної творчої задухи, що офіційно видавався за небачений досі сплеск мистецтва соціалістичного реалізму. Отож і цей будинок є одним із зразків доморощеного стилю, який із часом слушно почав вважатися ознакою доби.

Світла кераміка, якою обличковано досить незграбні чотириколонний портик, фронтон, наріжні пілястри тощо, мала зорово протистояти «буржуазній еклектиці» похмурого сірого фасаду сусіднього будинку № 32 – колишнього банку, спорудженого 1913 року. Але наскільки той «старорежимний» фасад підпорядкований законам естетики та архітектурній логіці, настільки радянський зразок вражає безпорадністю «пошуків нового». До вересня 1941 р. на цьому місці стояла гарна триповерхова кам'яниця з досконалими пропорціями загальної композиції та кожної окремої деталі.

Історія забудови садиби характерна для засад містобудування середини ХІХ ст. Первісно (з 1858-го і до поч. 1870-х рр.) велика земельна ділянка – від Хрещатика вздовж щойно «прорізуваної» вулиці Мартинівської і до сучасного домоволодіння по Прорізній, 11, площею 1673,5 кв. сажнів, або 0,76 га – належала заможному українському дідичу і відомому меценату, дійсному статському раднику Григорію Павловичу Галаґану (1819 – 1888). На його замовлення було споруджено наріжний із Хрещатиком двоповерховий будинок у дусі класицизму та згідно з настановами «височайше затверджених зразків» – за проектом, підписаним архітектором Іваном Шлейфером.

Решта садиби являла собою пустир із залишками давніх земляних оборонних валів.

У червні 1872 року новий власник ділянки французький підданий купець Шарль Даррі заходився розбудовувати садибу, але вже у вересні того ж року ця нерухомість стає власністю київського 2-ї гільдії купця Івана Георгійовича Зейферта. 1873 р. новий власник продає верхню половину садиби, оскільки через неї прокладається вулиця Ново-Єлизаветинська (сучасна Пушкінська).

У 1875 р. на його замовлення за проектом архітектора В. Ніколаєва наріжний будинок стає на один поверх (третій) вищий, фасади переробляються в стилі неоренесанс, причому у фронтончику з’являється літера «З» (Зейферт), а між вікнами другого і третього поверхів – напис «Hotel de France». Перший поверх розплановується під шість крамниць з боку Хрещатика та ще три – з боку Прорізної. Усі вони здавалися в оренду. Через три роки, у грудні 1878-го, нижня половина усієї великої садиби переходить до купця Генріха Людвиґовича Кірхгейма. Для нього технік А.-Ф. Краусс 1884 р. добудовує по фронту Прорізної триповерхове крило під № 3 із сімома крамницями та двома в’їздами на подвір’я, щільно забудоване службами та флігелями.

За цією адресою на початку ХХ ст. містився Київський відділ товариства «Шуккерт і Ко». Фірма пропонувала англійські самовсмоктуючі газодвигуни заводу «Братів Крослі лімітейд» у Манчестері з безперервно діючими апаратами для виробництва антрацитового газу. У наріжній крамниці торгував ювелірними виробами київський 2-ї гільдії купець караїм Ю. Майкапар.

На початку 1918 р. у готелі «Франція» мешкав майбутній перший президент незалежної Чехословацької Республіки професор Томаш Гарриґ Масарик (1850 – 1937) – чеський мислитель, учений і державний діяч. Тут таки, у готелі, відбувалися засідання київської філії Чехословацької народної ради. Коли в січні 1918 року на Київ посунули червоні загони колишнього підполковника Муравйова і почали артилерійський обстріл міста, в приміщення готелю влучив гарматень, який, на щастя, не розірвався. А тим часом Т. Г. Масарик з колегами перебували в сусідній кімнаті. Ось так доля щасливо всміхнулася майбутньому президентові ЧСР.

За радянської доби готель перейменували на честь ватажка повстання давньоримських рабів гладіатора Спартака. Борці проти тиранії були в шані.

З початком німецької окупації 1941 року у «Спартаку» розмістилася комендатура. 24 вересня, після вибуху в будинку навпроти (Хрещатик, 28/2), вибухнув і готель, підмінований радянськими саперами заздалегідь, які решта готелів та громадських будинків у центрі Києва. Звідси й почалося тотальне нищення Хрещатика вибухами й пожежами.