Прорізна, 10

Житловий будинок співробітників АН УРСР 1956, в якому проживали відомі вчені (пам’ятка архітектури, історії). На розі з вул. Пушкінською. У 1950-х рр. мав № 14. Споруджений за проектом архітекторів Л. Куликова і В. Михайлова. Є парним будинку № 7/2–4 на протилежному боці вулиці, з яким пов'язаний спільним композиційним задумом. Зводились як єдиний архітектурний ансамбль площі перед запроектованим театром (не побудовано).

Шести-, восьмиповерховий (з боку вул. Пушкінської шестиповерховий), цегляний, у плані Г-подібний. Облицьований світлою керамічною плиткою, перший поверх – рваним гранітом. Перекриття армокерамічні. Дах вальмовий, з бляшаним покриттям. Планування квартир розроблено спеціально для цього будинку. Композиція фасадів ґрунтується на контрасті спокійної гладі основної площини стіни, високого цокольного поверху та пластиці балконів і лоджій.

Будинок – один з найкращих зразків повоєнної забудови Києва.

У будинку проживали відомі вчені.

1956–59 у квартирі № 29 – Гнєденко Борис Володимирович (1912–95) – математик, акад. АН УРСР (з 1948), почесний член Лондонського Королівського статистичного товариства (з 1968), почесний доктор Берлінського університету (з 1976). У ці роки директор (1955–58) й завідувач відділу (1945– 60) Інституту математики АН УРСР, де у 1956 під керівництвом вченого розпочалися роботи зі створення універсальної ЕОМ «Київ». Одночасно очолював Відділ фізико-математичних наук АН УРСР (1956–57), у 1950–58 професор Київського університету.

Займався проблемами теорії ймовірності, теорії надійності, математичної статистики, історії та методології математики, обчислювальної техніки. Відзначений премією ім. П. Чебишева АН СРСР (1950).

Мешкав також на вул. М. Коцюбинського, 9, квартира № 13 (1949–55). З 1960 жив у Москві.

1956–74 у квартирі № 27 – Лашкарьов Вадим Євгенович (1903–74) – фізик, акад. АН УРСР (з 1945). У ці роки завідувач відділу Інституту фізики АН УРСР, з 1960 один із засновників і перший директор Інституту напівпровідників АН УРСР (тепер – Інститут фізики напівпровідників НАН України), з 1970 науковий консультант. Протягом багатьох років головний редактор «Українського фізичного журналу» і голова Наукової ради з проблеми «Фізика напівпровідників» при Президії АН УРСР.

Зробив великий внесок в організацію і розвиток досліджень у галузі фізики напівпровідників в Україні, у розв'язання ряду фундаментальних проблем, що заклали основи цієї науки. Праці вченого сприяли відкриттю електронно-дірчастого переходу – основного елемента сучасних напівпровідникових приладів. Створив теорію внутрішнього фотоефекту у напівпровідниках. Заснував наукову школу. Відзначений Державною премією УРСР (1981, посмертно).

1944–56 проживав на вул. Терещенківській, 3, квартира № 5.

1956–70 у квартирі № 30 – Савін Гурій Миколайович (1907–75) – механік, акад. АН УРСР (з 1948), заслужений діяч науки і техніки УРСР (з 1966). У цей період віце-президент АН УРСР й голова Ради з вивчення продуктивних сил Української РСР при АН УРСР (1952–57); директор (1958–59) й завідувач відділу (1957–75) Інституту механіки АН УРСР. Одночасно професор кафедри теорії пружності Київського університету, засновник і відповідальний редактор журналу «Прикладная механика» (з 1965), заступник голови Комісії з механіки і фізики полімерів при Президії АН СРСР, член Національного комітету з теоретичної й прикладної механіки. Розробив ряд фундаментальних методів розв'язання проблем концентрації напружень в елементах конструкцій, динамічної міцності канатів у механіці композиційних матеріалів, гірничих порід та ін. Досліджував питання історії механіки в Україні, розвитку її окремих фундаментальних проблем.

Проживав також на вул. Хрещатик, 23, квартира № 42 (1-а пол. 1950-х рр.), на вул. Володимирській, 51/53, квартира № 38 (1970–75).

1965-75 у квартирі № 4 – Топачевський Олександр Вікторович (1897– 1975) – ботанік і гідробіолог, акад. АН УРСР (з 1972), заслужений діяч науки УРСР (з 1966). З 1959 директор Інституту гідробіології АН УРСР, одночасно голова Відділів біологічних наук (1962– 63) й загальної та еволюційної біології (1963–66) АН УРСР; віце-президент Всесоюзного гідробіологічного товариства, засновник і головний редактор «Гидробиологического журнала» (з 1965).

Досліджував проблеми загальної гідробіології, зокрема морфології, семантики та походження водоростей. В останній період життя працював у галузі санітарної та технічної гідробіології, розробляючи питання біологічного режиму штучних водоймищ і поліпшення якості води.

Проживав також на вул. Паньківській, 8 (1944–59), вул. Комінтерну, 1, квартира № 2 (1959–65).

1961-70 у квартирі № 29 – Федорченко Іван Михайлович (1909–97) – вчений у галузі металознавства і порошкової металургії, акад. АН УРСР (з 1961), заслужений діяч науки УРСР (з 1970). У цей період завідувач відділу Інституту проблем матеріалознавства АН УРСР (з 1952), головний учений секретар Президії АН УРСР (1957–62), голова Відділу фізико-технічних проблем матеріалознавства (1963–88). Відзначений премією ім. Є. Патона АН УРСР за наукові дослідження, присвячені антифрикційним зносостійким металокерамічним матеріалам для важких і спеціальних умов праці (1968). У 1962– 63 керував пуском першого в СРСР спеціалізованого Броварського заводу порошкової металургії, створеного за розробками Інституту матеріалознавства АН УРСР. Під керівництвом вченого було розроблено і впроваджено в промисловість нові металокерамічні сплави, що виготовлялися методами порошкової металургії, у серед. 1960-х рр. засновано новий науковий напрям – металургія волокон і волокнових матеріалів. Проживав також на вул. Хрещатик, 27, квартира № 22 (1953–60) й на вул. Володимирській, 51/53, квартира № 32 (з 1970).

1956–60 у квартирі № 31 – Фольборт Георгій Володимирович (1885–1960) – фізіолог, акад. АН УРСР (з 1951), заслужений діяч науки УРСР (з 1953). У зазначений період завідувач кафедри нормальної фізіології Київського медичного інституту (1946–60), одночасно очолював відділ вищої нервової діяльності й трофічних функцій Інституту клінічної фізіології (з 1953 Інститут фізіології ім. О. Богомольця) АН УРСР. Засновник і перший головний редактор «Фізіологічного журналу» АН УРСР (з 1955).

Основний напрям наукових досліджень цих років – проблеми фізіології процесів виснаження і відновлення функціональних потенціалів різних органів і систем організму. Велику увагу приділяв питанням їх практичної реалізації, зокрема, під керівництвом вченого у Київському інституті фізичної культури було розроблено ефективні методи тренування спортсменів.

Мешкав також на вул. Пушкінській, 22, квартира № 7 (1946–55).

1960–84 у квартирі № 31 – Щербань Олександр Назарович (1906–92) – вчений у галузі гірничої теплофізики, акад. АН УРСР (з 1957), заслужений діяч науки і техніки УРСР (з 1966). В ці роки віце-президент АН УРСР (1957– 62), заступник голови Ради Міністрів УРСР і голова Державного комітету Ради Міністрів УРСР з координації науково-дослідних робіт (1961–65). Одночасно завідувач відділу (1958–87) Інституту теплоенергетики (тепер Інститут технічної теплофізики) АН УРСР. Відзначений Державною премією СРСР (1969). З 1977 – голова міжнародного бюро з гірничої теплофізики Міжнародного організаційного комітету Всесвітнього гірничого конгресу.

В період проживання у цьому будинку працював над низкою важливих проблем гірничої теплофізики, пов'язаних з бурінням надглибоких свердловин, розробкою методів прогнозу та регулювання теплового режиму глибоких шахт, їх оснащенням системами кондиціонування (1960–68). У кін. 1960-х рр. з ініціативи і під керівництвом вченого розпочалися дослідження однієї з найактуальніших проблем сучасності – захисту атмосфери від забруднення, було розроблено теоретичні основи і створено комплекс інструментальних засобів першої вітчизняної автоматичної системи контролю забруднення повітря.

Мешкав також на вул. Хрещатик, 23, квартира № 50 (1950-і рр.), на вул. Інститутській, 10/1, квартира № 24 (з 1984).

В будинку також проживали члени-кореспонденти АН УРСР: біофізик Городецький Олексій Опанасович (1897–у квартирі № 1 (1956–67); хімік Гороховатський Ярослав Борисович (1925–76) – у квартирах № 3 й № 8 (1956–60 й 1960–76); історик Гуржій Іван Олександрович (1915– 71) – у квартирі № 7 (1956–71); металознавець Макара Арсен Мартинович (1916–75) – у квартирі № 5 (1956–75); палеоботанік Новик Катерина Йосипівна (1898–1984) – у квартирі № 86 (1956–84); математик Фільчаков Павло Феодосійович (1916–78) – у квартирі № 67 (1956–78); літературознавець Шабліовський Євген Степанович (1906–83) – у квартирі № 76 (1957–83).

Марія Кадомська, Дмитро Малаков. Мартинівська. Золотохрещатицька. Прорізна. Будинок № 10

Наріжний з вулицею Б. Грінченка восьмиповерховий житловий будинок з магазинами зведено 1956 р. за проектом архітекторів О. Осмера, Л. Куликова та С. Тутученка для працівників Академії наук України. Первісний проект, за задумом авторів та архітекторів О. Власова та С. Тутученка, складений 1947 р., передбачав забудову кварталу від Пушкінської до Михайлівського провулка (тепер – вул. Паторжинського) трьома житловими будинками. Але невдовзі умови забудови змінилися, і той проект було відхилено. В остаточному, здійсненому варіанті проекту будинок одержав характерний для тогочасної київської архітектури фасад – із важким накладним декором у дусі псевдобароко, розвинений карниз великого виносу та обличкування цоколя сірим гранітом, а стін – світлою керамічною плиткою. Довгі роки над вітринами молочного магазину сяяла вивіска: «Українська ряжанка». На першому поверсі міститься редакція альманаху «Україна: культура і мистецтво».

Серед пожильців будинку слід згадати відомих українських вчених, що вже відійшли у вічність. Це: біофізик, рентгенолог і радіолог О. О. Городецький (1897 – 1967), хімік Я. Б. Гороховатський (1925 – 1976), історик І. О. Гуржій (1915 – 1971), фізик В. Є. Лашкарьов (1903 – 1974), металознавець А. М. Макара (1916 – 1975), ботанік і гідробіолог О. В. Топачевський (1897 – 1975), механік-міцніст Г. М. Третьяченко (1926 – 1997), літературознавець Є. С. Шабліовський (1903 – 1983). Усі вони за свою плідну діяльність відзначені високими науковими ступенями та Державними нагородами радянської доби.

Цей будинок займає частину колишньої садиби № 14. То була одна з перших забудованих ділянок на Прорізній: двоповерховий цегляний особняк зведено 1862 року. На той час садиба належала Олександру Олексійовичу Федотову-Чеховському (1806 – 1892), професору з кафедри цивільного права Університету св. Володимира. Цікаво, що батько майбутнього юриста – придворний протоієрей і духовник імператора Олександра І. На початку ХХ ст. садиба належала Володимиру Борисовичу Адельгейму, а потім – М. М. Мисліну. У глибині ділянки, на другому дворі містився просторий гараж «Росія», яким керував «досвідчений інженер К. Макаренко».