Прорізна, 17

Будинок Київського військового зібрання кін. 19 – поч. 20 ст., в якому працював Молодий театр, містився Будинок Червоної армії та флоту Київської залоги. (пам’ятка архітектури, історії). На червоній лінії забудови вулиці. Первісно мав № 19. 1872 у садибі, що належала М. Григоровичу-Барському, за проектом арх. П. Федорова розпочато спорудження двоповерхового цегляного будинку. 1887 арх. О. Хойнацький надбудував третій поверх. 1912-13 під наглядом і керівництвом арх. О. Гілевича будинок реконструйовано, надбудовано четвертий поверх, фасади оформлено у стилі модерн. 1944-70 кілька разів перебудовувався.

Чотириповерховий з підвалом, цегляний, тинькований, у плані складної конфігурації, з прибудованими з боку подвір'я об'ємами фойє і двох сходових кліток. Перекриття пласкі, дах двосхилий з бляшаним покриттям. Оздоблений у стилі модерн. Перший поверх облицьовано глазурованою плиткою, цоколь – лабрадоритом. Головний фасад розшито під руст, оформлено ліпленими деталями у вигляді орнаментальних поясів рослинного характеру, стилізованих геральдичних картушів, жіночих і чоловічих масок. Композиція фасаду симетрично-осьова, з додатковим об'ємом зі східного боку. Його архітектуру визначають два ризаліти невеликого виступу зі складними модерністичними завершеннями та різні за пропорціями й формами віконні прорізи. Фасад першого поверху повністю перероблено у 1970-х рр.: облицьовано керамічною плиткою і відділено від решти площини стіни непропорційно важким піддашшям. Частково збереглося оформлення інтер'єрів, виконане під час реконструкції 1910-х рр.

Споруда – цікавий зразок будинку, зведеного на межі століть, що має вдало виконані пізніші надбудови.

На поч. 20 ст. тут містилися Київське військове зібрання та приватні контори, у 1918–19 – Молодий театр під керівництвом Леся Курбаса.

Курбас Лесь (Олександр-Зенон Степанович, 1887–1937) – режисер, актор, теоретик театру і кіно, драматург і публіцист, перекладач, народний артист Республіки (з 1925). Створений ним як Студія театральної молоді Молодий театр виступав у квітні–травні 1915у приміщеннях Троїцького народного будинку (сучасна вул. Червоноармійська, 53), Лук'янівського народного будинку (вул. Дегтерьовська, 5), восени 1917 – у театрі Бергоньє (вул. Б. Хмельницького, 5). Влітку 1918 було орендовано приміщення у цьому будинку. Тут 3 грудня 1918 на відкритті сезону вперше на українській сцені Лесь Курбас поставив спектакль «Едіп цар» Софокла. До основного складу трупи входили випускники Київської музично-драматичної школи ім. М. Лисенка і молоді актори з інших театрів України: С. Бондарчук, В. Василько (Миляєв), О. Ватуля, О. Добровольська, П. Долина-Йопиков, В. Калин, В. Леонтович, Ф. Лопатинський, С. Мануйлович, Р. Нещадименко, Г. Прохоренко, Л. П'ясецький, П. Самійленко, С. Семдор, А. Смерека, Й. Шевченко, В. Щепанська, А. Щепанський, Г. Юра, О. Юрський та ін. На цій сцені відбулися прем'єри спектаклів, поставлених Лесем Курбасом: «У пущі» Лесі Українки, «Різдвяний вертеп», «Шевченківська вистава» (інсценізація ряду поетичних творів Т. Шевченка), «Сонячні кларнети» за віршами П. Тичини, дитячої опери «Коза-дереза» М. Лисенка. Під керівництвом Леся Курбаса Г. Юра як режисер здійснив тут постановки «Кандіда» Б. Шоу, «Затоплений дзвін» Г. Гауптмана, «Гріх» В. Винниченка; випробували себе у режисурі актори С. Семдор (поставив «Доктора Штокмана» Г. Ібсена) і В. Васильєв (здійснив постановку «Тартюфа» Ж. Б. Мольєра). У кін. 1919 Лесь Курбас відкрив при Молодому театрі драматичну студію, де навчалося бл. 50 осіб, значна частина яких поповнила театри України. Відомими майстрами сцени стали Л. Болобан, Г. Ігнатович, К. Кошевський, П. Нятко, В. Чистякова та ін.

15 березня 1919 Молодий театр перейменовано на Перший театр Київської Ради робітничих депутатів, у квітні у зв'язку з націоналізацією усіх театрів міста його об'єднано з Державним драматичним театром й перейменовано на Перший театр Української Радянської Республіки ім. Т. Шевченка.

Деякий час у будинку був польський театр.

З 1923 тут містився Київський будинок Червоної армії, реорганізований 1926 у Будинок Червоної армії та флоту ім. Ілліча Київської залоги. Створений як громадська, військово-політична і політико-освітня організація. Об'єднував бл. 2 тис. осіб. Будинок мав дев'ять кабінетів і лабораторій. У тактико-стрілецькому кабінеті збиралися й експонувалися матеріали з вивчення методики стрілецької справи, військова техніка Червоної армії, колекція ґвинтівок російської армії; у кабінеті військової хімії – засоби нападу й захисту на випадок хімічної війни; у кабінеті військово-ветеринарному – макети і моделі військового коня, зразкової кузні, ковальського інструменту тощо; у кабінеті бойового минулого 45-ї дивізії – матеріали з історії дивізії часів громадянської війни та мирного часу.

Військово-морський кабінет, організований Дніпровською флотилією, популяризував військово-морську справу, на стенді авіації висвітлювалась історія повітроплавання. Працював кабінет політосвітньої роботи. Тут же містився й найкращий у Києві стрілецький тир з механізованими мішенями. У будинку було влаштовано також п'ять більярдних, містилася бібліотека, що налічувала понад 20 тис. книжок. Роботою будинку керувало правління під головуванням командира 14-го стрілецького корпусу та начальника Київської залоги. Ці обов'язки виконував у 1920–30х рр. Дубовий Іван Наумович (1896–1938) – військовий діяч, командарм 2-го рангу (з 1935). 1934–35 заступник командувача військ Українського військового округу, з 1935 командувач військ Харківського військового округу. Репресований. Мешкав у Києві на сучасній вул. М. Грушевського, 32.

1944–86 у будинку був кінотеатр «Комсомолець України». 1986 споруду передано Київському молодіжному театру (з 1999 – Київський Молодий театр). У грудні 1987 на фасаді встановлено гранітну меморіальну дошку з барельєфним портретом Леся Курбаса й анотаційним написом (ск. М. Рапай, арх. М. Кислий) [1167].

Марія Кадомська, Дмитро Малаков. Мартинівська. Золотохрещатицька. Прорізна. Будинок № 17

Добре відомий киянам будинок зазнав кілька етапів розбудови. У 1860 – 1870 рр. ще пустопорожня ділянка належала Конраду Вільгельмовичу Рейсміллеру, «каретних справ майстру, іноземному гостю, прусському підданому» (у 1877 р. його обрали київським міським головою). 6 жовтня 1870 р. садибу, мірою 520 кв. сажнів (0,24 га) придбав «під спорудження мурованого будинку» Микола Олександрович Григорович-Барський, правнук видатного українського архітектора доби бароко Івана Григоровича-Барського, чиї храми і досі є окрасою Подолу. Проект мурованого, на два поверхи з мезоніном будинку склав 1873 р. архітектор П. Федоров. Згодом, за рахунок купчих та довічних даних, садиба зросла на 1887 р. до 745,3 кв. сажнів (0,34 га).

Через чотирнадцять років будинок розширено, а 1902 року додано третій поверх і декоровано в стилі класицизм. У 1912 – 1913 рр. за проектом цивільного інженера О. Гілевича здійснено нову реконструкцію, Додано четвертий поверх, а фасад декоровано в стилі модерн з характерними деталями цього стилю: орнаментальними поясами рослинного характеру, стилізованими геральдичними щитами, масками тощо. Тут теж були крамниці, зокрема, 1916 року – зброї (Ф. Корнілов), мануфактури й галантереї «Версаль», меблів та різьблення по дереву (В. Піус), картин, гравюр, баґету й рам (А. Прокопович), велосипедів, живих квітів (Садові заклади О. Вессер у Києві, Царський сад, «Шато де Фльор»), дамських капелюхів «Паризький шик».

У всі часи будинок мав різне призначення. Перед Першою світовою війною тут містилося Київське військове зібрання. У червні 1918 року будинок для влаштування театру реквізувало Українське товариство «Батьківщина». На його прохання міський архітектор Е. Брадтман обстежив приміщення на третьому поверсі і визнав його непридатним з огляду на ненадійність перекриттів та зауважив, що «Додаткові сходи розташовані так, що під час паніки навряд чи доступні для публіки». Подробиця, вельми слушна для доби революції!

Між тим, незважаючи на застереження міського архітектора, тут у 1918 – 1919 рр. функціонував «Молодий театр» Леся Курбаса, потім театр «Березіль», про що тепер нагадує меморіальна дошка (ск. М. Рапай, арх. М. Кислий, 1987 р.) на фасаді. 1922 року діяв польський театр, від 1923 р. – «Будинок Червоної армії та Фльоти». У 1944 р. відкрито кінотеатр «Комсомолець України». Після реконструкції 1970 р. діяло три глядачеві зали. 1986 р. будинок передано Київському молодіжному театру.