Прорізна, 22

Житловий будинок 2-ї пол. 19 ст., в якому містилися секретаріат Київської організації УСДРП, редакція «Робітничої газети», проживав Скворцов І. П. (пам’ятка архітектури, історії). У ряді суцільної забудови на червоній лінії вулиці, на похилій ділянці. Первісно мав № 28. Зведений як прибутковий будинок.

Триповерховий, цегляний, пофарбований, у плані прямокутний, з двома квартирами на поверсі. Міжповерхові перекриття пласкі, над бічним проїздом цегляне коробове склепіння. Дах двосхилий, з бляшаним покриттям.

Зведений у стилі історизм з елементами ренесансно-барокової архітектури. Симетричну композицію фасаду підкреслено трьома розкріповками – центральною і двома бічними. Вісь входу акцентовано балконом, що виходить на сходовий майданчик між другим і третім поверхами, оформленим пристінним двоколонним портиком зі спрощеними капітелями. Весь архітектурний декор виконано в цеглі. Антаблемент портика та лінію карниза викладено фігурним цегляним муруванням, яке імітує аркатуру. Оригінальним є площинний бароковий рисунок лиштв другого поверху. Перший поверх рустований. Мистецький інтерес в інтер'єрі являє метласька плитка на сходових майданчиках із зигзагоподібним рисунком.

Належить до числа досить рідкісних у забудові міста секційних будинків періоду раннього історизму, в якому поєднуються класицистична врівноваженість композиції з елементами ренесансу та бароко.

На поч. 20 ст. у будинку діяло Товариство рівноправності польських жінок. 1917–18 у квартирі № 17 містився секретаріат Київської організації Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП) – однієї з найвпливовіших політичних партій доби Української революції. Тут відбувалися засідання Київського комітету партії. Очолював його Драгомирецький Антін Григорович (1887– ?) – політичний діяч, за фахом столяр. Член Української Центральної Ради, Всеукраїнської ради робітничих депутатів, деякий час – Малої Ради. У січні 1919 був одним із засновників УСДРП (незалежних), реорганізованої у січні 1920 на Українську комуністичну партію (УКП), голова її ЦК. 1924 після розпуску УКП за рішенням Комінтерну приєднався до КП(б)У, працював у правлінні Українського тресту сільськогосподарського будівництва. У 1930-х рр. репресований.

До складу комітету входили Т. Гайдар, М. Ковальський, Б. Матюшенко, В. Садовський та інші відомі українські діячі. Бюро комітету містилося в Педагогічному музеї.

У квітні-серпні 1917 за цією ж адресою працювали редакція і контора щоденної «Робітничої газети» – органу ЦК УСДРП. Видавалася з 30 березня 1917. Редакція містилася спочатку на вул. Пушкінській, 4 у друкарні В. Кульженка (будинок не зберігся), де було підготовлено № 1–6 газети, у квітні 1916 – на вул. Прорізній, 5, квартира № 10 (будинок на подвір'ї, не зберігся), де підготовлено № 7–26. У цьому будинку вийшли № 26–111 газети. З № 112 (18 серпня 1917) редакція містилася у пров. Михайлівському, 35. У період перебування редакції у цьому будинку редактором газети був Винниченко Володимир Кирилович (1880–1951 – письменник, журналіст, політичний і державний діяч, заступник голови УЦР і член Малої Ради (з квітня 1917), голова Генерального секретаріату (червень 1917 – січень 1918), голова ЦК УСДРП (з квітня 1917), голова Директорії УНР (листопад 1918 – січень 1919). Співробітниками газети та авторами статей були відомі українські діячі: М. Авдієнко, Д. Антонович, С. Веселовський, С. Вікул, В. Довженко, С.-О. Драгоманов, Є. Касьяненко, Б. Мартос, С. Петлюра, М. Порш, М. Ткаченко та ін.

1906–11 у квартирі № 4 будинку проживав Скворцов Іринарх Поліхронійович (1847–1921) – гігієніст, заслужений ординарний професор, у 1906– 17 – викладач кафедри гігієни з курсу епідеміології і санітарної поліції Київського університету (його випускник), одночасно керівник санітарного відділу Земської управи Київської губ. Автор наукових досліджень з проблем впливу фізичних, хімічних, біологічних факторів на здоров'я людини. Одним з перших відзначив фізіологічне та гігієнічне значення електричних властивостей повітря, висунув гіпотезу про електричну сутність життя. Пізніше мешкав на сучасній вул. Червоноармійській, 120.

Тепер на першому поверсі магазини, на другому й третьому – офісні приміщення [1171].

Марія Кадомська, Дмитро Малаков. Мартинівська. Золотохрещатицька. Прорізна. Будинок № 22

Первісно ця ділянка входила до складу садиби, що сягала Володимирської вулиці. Першою власницею цієї ділянки землі була дружина дійсного статського радника Олена Попова. У сучасних межах – від серпня 1871 р., коли О. Попова продала її сусідові професору медицини В. Покровському. Через чотири роки той перепродав ділянку губернському секретареві Якову Павловичу Мощинському. На замовлення останнього 1875 року за проектом, складеним архітектором П. Спарро та під його ж наглядом було споруджено існуючий нині фронтальний будинок.

П'ятидільне членування фасаду, декорованого цеглою в дусі еклектики, підкреслено пілястрами та парапетами над карнизом. Праворуч – арка в'їзду на подвір’я зі старовинними кованими стулками воріт – єдиними на всій сучасній Прорізній. Наступного року власник замовив тому ж архітекторові проект прибудови – ліворуч по фасаду. І тут – декор у цеглі, але з елементами готики й бароко. Знадвору там утворився мальовничий закапелок.

Половина верхнього поверху основного будинку здавалася в найми для розпорядчого комітету з’їзду мирових суддів Київської округи.

На початку 1880 р. садибу придбало подружжя Леопардових, що мешкало на Липках, у власному особняку по Катерининській (тепер – Липська), 10. Нову нерухомість записали на Катерину Степанівну Леопардову, дружину дійсного статського радника. Микола Олександрович Леопардов був відомим у Києві колекціонером старовини, зокрема монет, які скуповував у населення з випадкових знахідок при копанні землі на садибах. 1893 р. М. Леопардов подарував церковно-археологічному музею при Київській духовній академії свою нумізматичну колекцію з 8366 монет, яку збирав понад двадцять років. Зібрання оцінювалося в 31 261 руб. 50 коп. сріблом. Дарувальник склав на всі речі каталоги й описи.

На замовлення К. Леопардової у новопридбаній нерухомості по Прорізній було зведено вздовж ламаної лінії межі садиби двоповерховий флігель. Проект склав військовий інженер підполковник В. Карпов, він же наглядав за будівництвом.

Від 1896 р. садиба належала дворянинові Станіславу Жеромському, присяжному повіреному, членові правління римо-католицького благодійного товариства. Новий (і останній) власник спорудив 1898 р. ще один, триповерховий житловий флігель за проектом цивільного інженера О. Кривошеєва.

Усі будівлі на садибі до 1918 р. використовувалися як прибуткові житлові, а напівповерх – для крамниць, майстерень тощо. У різний час тут містилися також польське гімнастичне товариство, майстерня дамських капелюшків, фізико-механічна майстерня Х. Вульфсона, електротехнічна контора С. Горовіца (батька майбутнього піаніста зі світовим ім’ям – Володимира Горовіца), курси крою та кравецтва, переписування паперів на друкарській машинці, майстерня білизни, викладачка співів М. А. Дзєвялтовська-Гінтовт та магазин фотоприладдя «Український». Українська газета «Рада» 1911 р., рекламуючи цей заклад, повідомляла, що він «пропонує фотографам професіоналам і любителям усякі фотографічні матеріали за справедливу ціну». У 1917 – 1918 рр. за цією адресою містилася редакція органу ЦК УСДРП – «Робітничої газети», редагованої письменником Володимиром Винниченком.