Прорізна, 25

Житловий будинок, 1892–93. (пам’ятка архітектури). На червоній лінії вулиці, в суцільному ряді забудови. Входить до складу садиби, флігель якої (№ 25-б) не має архитектурно-історичної цінності. В 1860-і рр. від наріжжя вул. Володимирської до теперішнього будинку № 19 тягнулася "пустопорожня" ділянка землі, що належала колезькому секретарю Я. Мощинському. 1871 садибу з щойно зведеним наріжним будинком (тепер № 27/41) придбав купець 2-ї гільдії Є. Бубнов, який 1879 розпродав її частинами. Територія визначеної тоді садиби № 21 (тепер № 25) стала власністю колезького секретаря М. Кирилова. На його замовлення за проектом арх. В. Ніколаєва 1880 споруджено двоповерховий цегляний житловий будинок, що займав праву верхню частину вуличного фронту. Незабаром будинок разом із садибою пл. 103 кв. сажні й надвірними службами перейшов до відставного полковника П. Табуніна, після його смерті в 1882 – до дійсного статського радника М. Скаржинського. Стан будинку в 1891 виявився аварійним через осідання фундаменту внаслідок несправності труби водогону, і того ж року він був розібраний. З цього часу і до 1916 садиба належала лікарю, директору Олександрівської міської лікарні, громадсько-політичному діячеві М. Страдомському та його дружині Л. Страдомській. На їхнє замовлення 1892 розроблено проект нового будинку, пояснювальну записку до якого підписав арх. О. Кривошеєв, що дає підставу вважати його автором наявної споруди (проектні креслення не знайдено). У 1890-х рр. зведено флігель (№ 25-б) упродовж межі із сусідньою садибою № 23 на місці дерев'яного дров'яника. В радянський час садибу націоналізовано й пристосовано під комунальне житло. В 2-й пол. 20 ст. над триповерховим флігелем надбудовано мансарду. В зв'язку з приватизацією частини приміщень, розташованих ліворуч від проїзду, та облаштуванням офісів у кін. 1990-х рр. номер флігеля (№ 25-б) винесено на його вуличний фасад.

Будинок триповерховий, цегляний, пофарбований, у плані прямокутний, з прибудованим до лівого флангу Г-подібним у плані дворовим флігелем. Асиметричним прямокутним отвором проїзду на подвір'я поділяється на дві нерівні частини: дев'ятивіконну, секційного типу, з центрально розташованими парадними та чорними сходами (вірогідно, утворена на основі первісного будинку 1880) та ліву чотири-віконну, з дворядним анфіладним характером внутрішнього планування на першому поверсі (була призначена для торговельних приміщень). Перекриття пласкі, над проїздом цегляні склепіння на рейках. Дах двосхилий, з бляшаним покриттям.

Оздоблений у цегляному стилі, в основу покладено використання модернізованих історичних деталей. Загальна архітектурна тектоніка вуличного фасаду ярусна асиметрична. Головну увагу приділено оформленню верхнього поверху, розчленованого в простінках канелюрованими лопатками. Останні розкріповують вінцевий зубчастий карниз та багатопрофільний міжповерховий гурт з опорою на своєрідні консолі. Верхи лопаток і консолей декоровано нішками з орнаментом у вигляді плетениці. Різні за пропорціями прямокутні вікна згруповано попарно, окрім осі входу до дев'ятивіконної частини будинку, виділеної одновіконною розкріповкою. Її композиційну роль підкреслюють флангові стрункі колонки на рівні третього поверху, розвинена вінцева частина з аркатуркою, ошатний триступінчастий аттик з двома слуховими віконцями та прилеглі бічні прясла, розчленовані вузькими здвоєними віконними прорізами. Лівий фланг фасаду завершує прямий аттик, оздоблений зубцями. Житлового характеру будинку надають балкони, що зберегли первісні ковані ґрати. Лівий фланг першого поверху, позбавленого архітектурного декору, нещодавно облицьовано декоративною плиткою, яка імітує червоний граніт. Архітектура дворового фасаду максимально спрощена й базується на застосуванні міжповерхових і підвіконних гуртів. Вікна без лиштв, з лучковими клинчастими перемичками.

Пам'ятка – зразок вдалого формування мистецького образу споруди відповідно до високих вимог щодо будинків, розташованих у центрі міста, при максимально економному застосуванні архітектурних засобів, обмежених використанням лише лицьової цегли.

Тепер на першому поверсі будинку магазини та офіси [1169].

Марія Кадомська, Дмитро Малаков. Мартинівська. Золотохрещатицька. Прорізна. Будинок № 25

На цій садибі кілька разів змінювалися власники. 1879 р. на замовлення губернського секретаря Михайла Дмитровича Кирилова за проектом архітектора В. Ніколаєва споруджено двоповерховий будинок. Наступного року будинок придбав полковник кінної артилерії Павло Пилипович Табунін. Після його смерті 1882 р. нерухомість відійшла за заповітом до статського радника Матвія Анастасовича Скаржинського. Згодом додався й третій поверх, так само стримано декорований у цеглі. Затісне подвір’я щільно забудовано флігелями. Від 1898 р. і до початку революційних подій садиба належала подружжю Страдомських – Лідії Іванівні та Миколі Федоровичу, лікарю, директорові Олександрівської лікарні.

За адресною книгою на 1916 рік тут містилося Товариство безплатних літніх санаторних колоній для хворих дітей незаможного єврейського населення Киева.