Володимирська, 41/27

Садиба, 1867 – поч. 20 ст. (пам’ятка архітектури). На наріжній ділянці вулиць Володимирської і Прорізної, у ряді щільної периметральної забудови кварталу. Складається з двох будинків.

Садиба започаткована у 1860-і рр. згідно з проектом планування вул. Прорізної на місці оборонних валів Старокиївської фортеці. Першим з відомих її власників був чиновник Я. Мощинський. До 1867 відноситься будівництво в садибі наріжного двоповерхового житлового будинку, що поклав початок всьому комплексу. 1880 садиба перейшла у власність київського купця, кравця П. Оскерка. На його замовлення 1883 техніком-будівельником А. Крауссом зведена триповерхова прибудова до споруди з боку вул. Прорізної (№ 27), 1884 А. Краусс склав також проект надбудови третього поверху над наріжним об'ємом із зміною його фасадів. Таким чином, з двох різночасових і різноповерхових споруд утворився єдиний триповерховий будинок.

На рубежі 19–20 ст. частина садиби на вул. Володимирській, що належала у 1880-і рр. князю М. Рєпніну, була приєднана до наріжної. У 1900-і рр. на ній споруджено чотириповерховий прибутковий будинок. Усі будинки декоровано у формах неоренесансу.

Триповерховий (з подвір'я чотириповерховий) наріжний будинок цегляний, тинькований. У плані – П-подібна двоквартирна секція з центральним, виділеним еркером, сходовим вузлом. Первісний двоповерховий об'єм (1867) був виконаний у стриманих, близьких до класицизму формах. На першому поверсі були широкі отвори входів до магазинів з тридільним різьбленим заповненням, на другому поверсі – наріжний балкон на консолях. Після перебудов 1883–84 фасади будинку одержали неоренесансний декор, основним мотивом якого є пілястри корінфського ордера, що об'єднували другий і третій поверхи. Через акцентне розташування у забудові наріжна частина комплексу була виділена ошатнішим оформленням. Наріжжя з вузьким глухим еркером увінчувала невелика вежа з банею вишуканої форми (втрачена у 1930– 50-х рр.). Осі симетрії на обох фасадах завершено фронтонами з рельєфами в тимпанах. Численні ліпні деталі, які частково збереглися,– маскарони, гірлянди, меандрові вставки, декоративні консолі під карнизом тощо, а також вміщена в нішах еркера кругла скульптура – надавали фасадам будинку м'якого пластичного ефекту. Металеві грати балюстради з вертикальних прутів з опорними стовпами не збереглися.

Прибутковий будинок на вул. Володимирській збудований на поч. 20 ст. Чотириповерховий, на підвалі, односекційний, з однією семикімнатною квартирою на кожному поверсі. Фасад з рисами неоренесансу виконано з врахуванням форм декору наріжного будинку. Має тридільну симетричну композицію з двома бічними ризалітами невеликого виносу, виділеними на третьому-четвертому поверхах канелюрованими пілястрами композитного ордера. Високі вікна верхніх поверхів обрамлено лиштвами різної форми з високою вінцевою частиною. По центру – ряд балконів.

Вирізняючись стильовою єдністю, комплекс прибуткових будинків належить до одного з найкращих ансамблів Києва на межі 19–20 ст. у забудові вулиць Володимирської і Прорізної.

Первісно на верхніх поверхах містилися квартири, на перших – п'ять крамниць, швейне ательє і аптека (існувала до серед. 1980-х рр.); підвали були зайняті частково житлом, а також складами аптекарських товарів, погребами й пральнею [358].

Марія Кадомська, Дмитро Малаков. Мартинівська. Золотохрещатицька. Прорізна. Будинок № 27/41

Інший, наріжний з Володимирською вулицею, будинок зведений 1867 р. на замовлення чиновника Якова Мощинського, первісно мав два поверхи, досить скромний декор і широкий балкон на кронштейнах, що обіймав фасад з обох боків.

1884 року тодішній власник садиби київський 2-ї Гільдії купець Пилип Васильович Оскерко замовив А.-Ф. Крауссу надбудувати третій поверх і зробити прибудову ліворуч, по Прорізній вулиці. Фасади одержали характерний для доби та творчості А.-Ф. Краусса декор у дусі неоренесанс. На розі піднеслася вежечка з оригінальним шатром, на жаль, вже втрачена. На першому поверсі містилися крамниці, на другому й третьому – квартири, що так само здавалися в найм.

Відомим закладом тривалий час була наріжна аптека, колись «Для бідних». Крім крамниць та пральні «Енергія», тут містилася їдальня «Ліфляндська».

У 1907 – 1910 роках садиба належала варшавському фабрикантові роялей та піаніно Людвіку-Генріху Кернтопфу.

Останнім власником був київський 1-ї Гільдії купець Хаїм-Шулім Волков, який вів торгівлю цеглою, рибою, борошном, бакалією та смолою.