Прорізна, 4

Житловий будинок 1954, в якому проживав Івакін Ю. О. (пам’ятка історії). З відступом від червоної лінії забудови. П'яти-семиповерховий, цегляний, у плані Г-подібний.

1954-83 у квартирі № 5 проживав Івакін Юрій Олексійович (1917–83) – літературознавець і письменник. З 1946 працював в Інституті літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР. Основні напрями літературознавчої діяльності – дослідження стилю політичної поезії і сатири Т. Шевченка, його творчого методу, інтерпретація і коментування поезії поета. Автор низки ґрунтовних монографій в цій галузі. Брав участь у підготовці академічних видань творів Т. Шевченка (1957, 1963–64), «Шевченківського словника» (1976–77; Державна премія УРСР ім. Т. Шевченка, 1980. Писав літературні пародії, фейлетони, гумористичні оповідання; створив антологію пародій на тогочасних українських письменників. Зібрав одну з найкращих в Україні приватних колекцій творів авангардного живопису 1910–30-х рр., яка експонувалася на виставках у багатьох країнах світу. Квартиру відвідували відомі діячі культури, дисидентського руху, творча молодь (М. Бажан, Г. Кочур, Д. Лихачов, М. Лукаш, В. Некрасов, М. Рильський, І. Світличний, В. Стус) та ін. [1172].

Марія Кадомська, Дмитро Малаков. Мартинівська. Золотохрещатицька. Прорізна. Будинок № 4

Цей, теж повоєнної архітектури житловий будинок споруджено у 1950 – 1954 роках (автори проекту О. Заваров, С. Тартаковська, М. Пінчук) для працівників ДЕС-2 у стилістичній єдності з усією забудовою нижньої частини Прорізної. Будинок займає колись другу лінію забудови, а перед ним розбито сквер.

Край скверу стоїть бронзова паркова скульптура, що зображає популярного актора радянської доби Зіновія Гердта в ролі Паніковського з кінофільму «Золоте теля». За цим блискучим однойменним літературним твором І. Ільфа та В. Петрова нібито саме на розі Прорізної та Хрещатика до революції діяв професійний кишеньковий злодій Паніковський. Удаючи незрячого, він звертався до прохожих з проханням провести його через вулицю, а сам тим часом спритно спустошував кишені свого опікуна – при мовчазній, та, напевно, небезкорисливій позиції городового.

1998 року, за нової доби незаідеологізованої «розкутості» та вседозволеності, власникам якоїсь новітньої комерційної структури заманулося виготовити бронзову скульптуру улюбленого персонажа і встановити її неподалік місця «подій». Вправно виконана постать (скульптори В. Сівко, В. Щур) стала своєрідним символом часів первинного накопичення капіталу «новими українцями». Цікаво, що зображено саме злодія як героя, а постатей жертви та стража порядку... немає.

Дещо вище у сквері 2002 року встановлено пам'ятник Лесю Курбасу (1887 – 1937), українському актору, режисеру, театральному діячеві, основоположникові українського національного модерного театру (скульптор М. Рапай, архітектор В. Дормідонтов).

За високу якість і максимальні вигоди житла (фрагмент).

…Ось дуже характерний приклад. Багато справедливих докорів зроблено архітекторам з приводу нових жилих будинків на вулиці Свердлова в Києві. Вказувалось на невдале примикання жилого буднику до будівлі Міністерства лісового господарства (архітектор О. Заваров), на те, що він перенасичений незграбними деталями, перевантажений важкими балконами і ін. Але за весь час жодного слова не було сказано про квартири цього будинку. Слухаючи критиків і читаючи статті про цей об'єкт, можна було подумати, що мова йде не про житло, а про декорації, бутафорію.

У квартирі 27 цього будинку кімнати спотворені важкими і громіздкими виступами під стелею, всі двері дуже низькі і зроблені неохайно. Нема кладових, ніш, ніде діти господарські речі. Величезна передня з двома вікнами на вулицю і малесенька кухня, така ж малесенька ванна. У цій квартирі нема балкона, зате у сусідній — аж два. Працівник Міністерства лісового господарства УРСР М.Ф. Пашов, показуючи свою квартиру, якою він дуже незадоволений, звертає увагу на вкрай погані звукоізоляцію, на неохайно зроблені двері, які вилазять із стін, на топорні дверні ручки, грубі підвіконники, на рами вікон, які ледве тримаються і під якими вже є щілини. В передній підлога вигнулась, а в кімнатах вона давно вже тріщить. Через кілька днів після заселення квартири пофарбування почало змінювати свій колір. Важко пояснити, чому розводка парового опалення виведена саме в центрі стіни. Господар квартири заклопотаний тим, як виправити хиби архітектора і переробити те, що наробили тут бракороби.

Не краще в квартирі 28. Тут теж нема кладових, вбудованих кухонних шаф. Нема найменших вигод. Двом господаркам неможливо розміститися на кухні, така вона мала. Галина Андріївна Артеменко, справедливо скаржачись на архітектора, який спроектував цей будинок, звертає увагу на балкони, де навіть стілець не вміщується. Кому вони потрібні? Хіба що архітекторові, який зробив з них пусту прикрасу. Та навіть таку роль вони не можуть відігравати, бо дуже грубі, важкі, некрасиві. Вона показує на стелю, яка вся в дірках і з якої весь час відстає і падає штукатурка.

Чого ж вартий фасад, хоч би і був він привабливий, коли за ним приховані незручні квартири, з поганою планіровкою, де так недбало попрацювали будівельники?

Архітекторові і будівельникам, які спорудили цей будинок, слід нагадати відому істину: вирішальну роль в роботі не завжди відіграє матеріал, але завжди — майстер. Архітектор О. Заваров, проектуючи жилий будинок, створював форму заради форми, його мало цікавило, як тут жити. Таке ставлення до архітектури, як відомо, зветься формалізмом; формалізм як «манера», як прийом найчастіше служить для прикриття творчої пустоти. Поняття «майстерність» в архітектурі є поняття широке, яке охоплює весь творчий процес — задоволення не тільки естетичних, але головним чином матеріальних потреб. Інакше кажучи, майстерність архітектора, що проектує жилий будинок, може бути оцінена тільки за тим, як він вирішив своє завдання за формою і змістом, органічно пов'язуючи ці поняття, наскільки внутрішня і зовнішня сторони відповідають одна одній, а головне — чи створив він максимальні вигоди для жильців…