Прорізна, 4

Житловий будинок 1954, в якому проживав Івакін Ю. О. (пам’ятка історії). З відступом від червоної лінії забудови. П'яти-семиповерховий, цегляний, у плані Г-подібний.

1954-83 у квартирі № 5 проживав Івакін Юрій Олексійович (1917–83) – літературознавець і письменник. З 1946 працював в Інституті літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР. Основні напрями літературознавчої діяльності – дослідження стилю політичної поезії і сатири Т. Шевченка, його творчого методу, інтерпретація і коментування поезії поета. Автор низки ґрунтовних монографій в цій галузі. Брав участь у підготовці академічних видань творів Т. Шевченка (1957, 1963–64), «Шевченківського словника» (1976–77; Державна премія УРСР ім. Т. Шевченка, 1980. Писав літературні пародії, фейлетони, гумористичні оповідання; створив антологію пародій на тогочасних українських письменників. Зібрав одну з найкращих в Україні приватних колекцій творів авангардного живопису 1910–30-х рр., яка експонувалася на виставках у багатьох країнах світу. Квартиру відвідували відомі діячі культури, дисидентського руху, творча молодь (М. Бажан, Г. Кочур, Д. Лихачов, М. Лукаш, В. Некрасов, М. Рильський, І. Світличний, В. Стус) та ін. [1172].

Марія Кадомська, Дмитро Малаков. Мартинівська. Золотохрещатицька. Прорізна. Будинок № 4

Цей, теж повоєнної архітектури житловий будинок споруджено у 1950 – 1954 роках (автори проекту О. Заваров, С. Тартаковська, М. Пінчук) для працівників ДЕС-2 у стилістичній єдності з усією забудовою нижньої частини Прорізної. Будинок займає колись другу лінію забудови, а перед ним розбито сквер.

Край скверу стоїть бронзова паркова скульптура, що зображає популярного актора радянської доби Зіновія Гердта в ролі Паніковського з кінофільму «Золоте теля». За цим блискучим однойменним літературним твором І. Ільфа та В. Петрова нібито саме на розі Прорізної та Хрещатика до революції діяв професійний кишеньковий злодій Паніковський. Удаючи незрячого, він звертався до прохожих з проханням провести його через вулицю, а сам тим часом спритно спустошував кишені свого опікуна – при мовчазній, та, напевно, небезкорисливій позиції городового.

1998 року, за нової доби незаідеологізованої «розкутості» та вседозволеності, власникам якоїсь новітньої комерційної структури заманулося виготовити бронзову скульптуру улюбленого персонажа і встановити її неподалік місця «подій». Вправно виконана постать (скульптори В. Сівко, В. Щур) стала своєрідним символом часів первинного накопичення капіталу «новими українцями». Цікаво, що зображено саме злодія як героя, а постатей жертви та стража порядку... немає.

Дещо вище у сквері 2002 року встановлено пам'ятник Лесю Курбасу (1887 – 1937), українському актору, режисеру, театральному діячеві, основоположникові українського національного модерного театру (скульптор М. Рапай, архітектор В. Дормідонтов).