Прорізна, 7/2–4

Житловий будинок 1955, в якому проживав Скаба А. Д. (пам’ятка архітектури, історії). На розі з вул. Пушкінською, на червоних лініях забудови. Будинки № 7/2–4 і № 10 пов'язані між собою єдиним композиційним задумом і являють складову частину архітектурного ансамблю, що виник у зв'язку із повоєнним відродженням Хрещатика. 1944 в програмі конкурсу на найкращий проект відбудови центральної магістралі столиці України передбачалося зведення на Хрещатику драматичного театру із залою на 1000–1200 місць.

Театр за проектом авторів забудови Хрещатика – архітекторів О. Власова, А. Добровольського, О. Малиновського, В. Єлізарова та О. Заварова – планувалося розмістити на спеціально створеній площі в нижній частині вул. Прорізної, яка прилягає до центральної магістралі міста. Така площа була сформована в 1950-х рр. між Хрещатиком і перетином вулиць Пушкінської та Прорізної. У верхній її частині споруджено два восьмиповерхові житлові будинки, які мусили візуально підкреслити продовження вул. Прорізної від площі з театром, що так і не був збудований.

Будинок з магазином «Українські ковбаси» споруджено за проектом арх. С. Тутученка майже одночасно з парним йому житловим будинком № 10. Споруди, хоча й не зовсім подібні за об'ємно-просторовим вирішенням, створили гранично простими засобами своєрідну архітектурну композицію. Їхнє проектування здійснювалося в різних проектних організаціях – «Дніпроцивільпромбуд» і «Київпроект».

Восьмиповерховий, цегляний, двосекційний, облицьований світлою керамічною плиткою, перший поверх – колотими гранітними блоками. Перекриття пласкі. Дах вальмовий, з бляшаним покриттям. До висотної частини прилягає з боку вул. Пушкінської житловий блок заввишки в шість поверхів, що складається з трьох секцій. Перепад висот, необхідний для підвищення висоти в наріжній частині, обумовлений не лише різницею в кількості поверхів, але й тим, що на першому поверсі восьмиповерхової частини розміщується магазин, де висота приміщень торговельної зали сягає майже 5 м. Вирішення облицьованого сірим гранітом цокольного поверху магазину й першого поверху житлового блока за характером трактування деталей свідчить про спільність архітектурного задуму. Поверхи житлового будинку над цоколем облицьовано керамічними плитами з досить інтенсивною пластичною обробкою. Три верхні поверхи декоровано пілястрами коринфського ордера, площину фасаду між четвертим і п'ятим поверхами розчленовано горизонтальними гуртами досить складного профілю. Увінчує споруду карниз великого виносу з кронштейнами.

Пам'ятка – один з найкращих архітектурних об'єктів Києва повоєнного десятиріччя, разом з будинком № 10 утворює виразний архітектурний ансамбль.

В 1960–86 в квартирі № 71 (з 1980 – у квартирі № 29) будинку проживав Скаба Андрій Данилович (1905–86) – історик, радянський партійний і державний діяч, акад. АН УРСР (з 1967). У цей період секретар ЦК Компартії України та кандидат у члени Політбюро (1959–68), голова Ради з організації комплектування та використання документальних матеріалів АН УРСР (1968). З 1969 працював в Інституті історії АН УРСР (нині Інститут історії України НАН України), у 1969–73 директор, потім старший науковий співробітник. Одночасно з 1975 голова комісії із збирання архівних матеріалів АН УРСР. Досліджував питання історії радянського суспільства. Брав участь у підготовці ряду фундаментальних видань: відповідальний редактор «Літопису Самовидця» (1971) й «Радянської енциклопедії історії України» (т. 1–4; 1969– 72), один з авторів і член редколегії «Історії Української РСР» (т. 8, кн. 1–2; 1979).

Марія Кадомська, Дмитро Малаков. Мартинівська. Золотохрещатицька. Прорізна. Будинок № 7/2-4

Восьмиповерховий наріжний з Пушкінською житловий будинок зведено 1958 р. (на місці спаленого) за проектом архітекторів О. Власова, М. Пінчука та О. Заварова. Це – парний до будинку №10, Г-подібний у плані корпус. Обидва фланкують початок кварталу, з урахуванням їхньої домінуючої ролі в забудові цієї частини Прорізної. Тривалий час над вітринами магазину, що на першому поверсі, сяяла неоном вивіска: «Українська ковбаса».

Ділянка, де стоїть цей будинок, від 1862 року, тобто ще в часи прокладання нової вулиці, належала відомому українофілу та громадському діячеві, заможному дідичу на Полтавщині й Чернігівщині, засновникові Колегії Павла Галаґана у Києві, таємному раднику Григорію Павловичу Галаґану. У липні 1874 р. він продав її за три тисячі рублів сріблом поміщику Чернігівської губернії Василю Васильовичу Тарновському-молодшому, теж відомому меценатові української культури. У 1878 році садиба розділена на три самостійні ділянки (сучасні 7-11). Наріжну незабудовану ділянку придбала дружина київського 1-ї гільдії купця Дора Яківна Френкель.

1878 року за проектом архітектора В. Ніколаєва споруджено двоповерховий з напівповерхом будинок, доданий третім поверхом 1897 року тим же автором. Витриманий традиційно в дусі цегляної електрики, будинок мав ефектний півкруглий наріжний еркер, оперезаний широким балконом. У садибі, на межі з сусіднім подвір'ям, розташовувались служби.

Родина Френкель була знаною в Києві: інженер Артур Соломонович Френкелъ – член правлінь різних технічних та економічних товариств, громадський діяч; його брат лікар-терапевт Моріц Соломонович Френкель мав приватну практику, був штатним ординатором Єврейської (нині Київська обласна) лікарні. Будинок належав, за адресними довідниками, цій родині й 1916 р.